Гарь надежды за каждой проседью.
Жизненный путь - путь тормозной.
Если вираж от какой-нибудь новости,
значит лицом к стене с новой стеной.
Дышит молитва капелью благостной,
с неба в асфальт мой стучится дождь.
Брызги дробятся. Снова адрес мой
не абонентен. Жди, раз уж ждешь.
Где-то, наверно, помнят, плачутся
и, провожая, зовут опять.
А моя жизнь всё под горку катится.
С этой истомой проблем не знать.
С этим блаженством каждый скрип колес -
как промежуток между слов.
Чья же вина, что оно накликало
эхо из бездны, смерти зов.
Комментарий автора: Самое новое и... самое непонятное. Пока.
О метаниях совести. 6 ноября 2010.
Чала Вячеслав,
Шахты РФ
Блеснув, монетой кануть в воду - так за собой след замести. Я слишком полюбил свободу, чтобы ответственность нести. e-mail автора:Chalaw@mail.ru
Прочитано 8240 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Жизнь летит. Старость не за горами. И еще эта подлаяч игра кармы, когда за каждой ошибкой тянется вереница несладких последствий. Но объезжая проблемы постепенно понимаешь, что настоящая жизнь остается позади.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
